Перше китайське попередження.
Я більше по Західній Європі, а культуру Азії знаю тільки в загальних рисах. Дивлячись на європейські костюми, я можу сказати, якою країною надихались художники (а подеколи – і яким регіоном), чи достовірні костюми, чи, навпаки, повна лажа. З Азією – ні. Саме тому і викладаю, не заглиблюючись у деталі – в тій мірі, в якій сама володію інформацією.
Мулан – героїня приблизно тих же літ, що і Трістан з Ізольдою (5-7 століття н.е. та 6-8 відповідно). Чи був у неї історичний прототип – невідомо, але, якщо був, то ця дівчина жила у славні часи, коли китайці у своєму фетишизмі ще не дійшли до повного маразму (я про бинтування ніг до повного унеможливлення на них ходити). І якраз у ту епоху, коли Велику Китайську стіну вже побудували (почали у 3-му ст. від Р.Х.), але ще не визнали найвидатнішим символом постійного попилу бабла.
Китай переважно асоціюється з двома різновидами одягу. Сучасний – це ціпао, на чиїй заплутаній долі (сукня жіноча, назва – від чоловічого одягу; одяг – китайський національний, нав’язали маньчжурці; обтягує так, що без розрізу не сядеш, але історично – справжній балахон) я зупинятись у деталях не буду. За часів Мулан маньчжурські укази, як і розчарування у власному оборонному комплексі, ще далеко. Власне, як і розвиток мистецтва шиття. А, отже, в Китаї в моді ханьфу, родич корейського ханбока – одяг на зав’язках і з дуже простим кроєм.
Мулан за версією від Kurhn. Оці костюми, які так люблять використовувати для колекційних ляльок, – різновиди ханьфу:
|
|
|
Ханьфу робили з найрізноманітніших тканин – шовку, парчі (шовк, вишитий срібними/золотими нитками) та дамасту (зазвичай шовкова тканина, виткана з блискучими візерунками на матовому тлі) для знаті, шерсті різної якості, бавовни і навіть конопель – для геть бідняків.
Щодо фасонів та кольорів, то вступає в силу спільне для Європи та Азії правило. Ширші спідниці, ширші рукави (аж до двох метрів), широке все, що можна розширити – для знаті. Ходити в цьому було незручно, і це показник, що той, хто вдягнений у такий костюм, може не працювати. Те саме і з кольорами – яскраві кольори були доступні тільки верхівці, бо до винайдення анілінових барвників у 19 ст. користувались не дуже щедрими на яскравість та стійкість природними дарами. У Ромеї/Візантії імператорським кольором був пурпурний (фіолетовий), який добували лише з одного виду молюсків. У Китаї таким став зовсім злегка доступніший жовтий (за тих часів ближчий до гірчичного).
Курнівські костюми, за винятком фасону, розбирати дещо нудно (попри символіку кольорів та зображень). Це колекційні ляльки, які мають тішити око, а не відповідати історичній достовірності чи то пак банальній логіці (я про костюм воїтельки, який годиться хіба що для парадів).
Та перш ніж перейти до розбору костюмів з діснеївського мультфільму, хочу зазначити ще кілька речей.
Я раджу все ж таки не вдовольнятись адаптованим для західного глядача мультфільмом і почитати оригінал – він невеликий, це вам не французькі або німецькі епічні поеми, займе пару хвилин від сили. Українського перекладу я не знайшла, тому рекомендую російський переклад Євгенія Любарського.
Якщо ви хочете створити свій власний дизайн костюму, то можете погратись зі значенням імені. Ім’я Мулань означає «магнолія»; у поєднанні з тим, що стало її «прізвищем» – Хуа, – виходить словосполука «квітка на дереві магнолії». (Саме ця співзвучність прізвища та імені і змушує мене подумати, що або ім’я підігнали під легенду, в смислі, це псевдонім, або Мулан не існувало взагалі і у кращому випадку це збірний образ.) Магнолія у китайській традиції – символ жіночності, цноти, скромності, себто чогось максимально далекого від жахіть війни.
Також при розробці дизайну або повторенні вже існуючих зважайте на те, на яку версію ви спираєтесь.
У версії американського мультфільму Мулан – селянка і донька простого солдата, максимум – збіднілого командира середньої ланки. Себто жодних жакардів, жодних розкішних принтів, основні тканини – бавовна і шерсть для тепла, максимальна оздоба, яку ви собі можете дозволити – скромна вишивка. Винятки: костюм для свахи (із зазначками), фінальний костюм у першому фільмі (Мулан вдає наложницю імператора); два останніх костюми у другому фільмі (наречена принца та весільний відповідно).
За версією поеми Мулан – донька уславленого полководця, чиє ім’я вписано в усі дванадцять томів літописів про недавні війни. Себто інша соціальна страта, інші статки. Тут можна дозволити собі щось більш розкішне. Навіть якщо ви робите бойовий костюм – у ті часи існував своєрідний неписаний кодекс, який зобов’язував надягати на себе найкращі обладунки тощо. Це робилось або задля того, щоб тебе не вбили, а взяли у полон із подальшим багатим викупом – так ти показував свою фінансову спроможність та значимість; або як своєрідна повага до того, хто тебе вб’є і оббере до нитки, аби він мав багату здобич. Дивні люди жили в ті часи, якщо подивитися з відстані у кілька тисяч років.
Судячи з трейлерів, фільм 2020 року буде ближчий до поеми. Зокрема на це натякає сцена, де Мулан малює на лобі жовту пелюстку – це фінальний штрих до її вдягання, коли після дванадцяти літ боїв вона виходить до своїх побратимів у жіночому одягу. Що ж, подивимось. Історія має багатий потенціал, але я, переглянувши три версії (американський та італійський мультфільми та китайський фільм 2009), поки так і не знайшла ідеальну.
Чекатиму з нетерпінням на ще один фільм.
А поки – переходжу до розбору костюмів Мулан та Лі Шена (в українському дубляжі – саме так).
